Історія

РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ №1 М.КРЕМЕНЧУКА

В зв’язку з наказом Міністерства освіти і науки України від 5 вересня 2016 роу № 1075 “Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів Полтавської області, зміни типу і назви державного навчально закладу” у січні 2017 році два навчальні заклади ПТУ №6 та Кременчуцький ліцей сфери послуг шляхом реорганізації були приєднані до Державного навчального закладу “Кременчуцький професійний ліцей нафтопереробної промисловості”, внаслідок чого створений навчальний заклад отримав назву Регіональний центр професійно-технічної освіти № 1 м.Кременчука.

В свою чергу кожен з об`єднаних навчальних закладів має свою славну історію.

Професійно-технічне училище №6 Навчальний заклад, що було створено 6 травня 1921 року на базі Крюківських вагоноремонтних майстерень, як ремесляне училище № 6 (РУ-6), з терміном навчання 2 роки. Училище здійснювало підготовку ковалів, слюсарів механоскладальних робіт, теслярів. Воно розпочало бiографiю з простої майстернi, що була розмiщена в старому списаному вагонi. Всього 30 учнiв налiчував перший учнiвський загiн. На підставі наказу начальника Головного управління профтехосвіти при Раді Міністрів УРСР від 10 серпня 1960 року № 93 і наказу начальника Полтавського обласного управління профтехосвіти від 15 серпня 1962 року № 191 ремесляне училище № 6 було реорганізовано в міське профтехучилище № 6.

Постановою Ради Міністрів УРСР № 87 від 20 січня 1966 року та рішенням Полтавського облвиконкому № 21 від 24 січня 1966 року училищу було присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу Михайла Степановича Новохатька.

У 1975 році училище було реорганізовано в середнє міське профтехучилище № 6 ім. Новохатька.

З 1984 року згідно наказу начальника Полтавського обласного управління профтехосвіти № 136 від 15 серпня 1984 року середнє міське профтехучилище № 6 ім. Новохатька було реорганізовано в середнє професійно-технічне училище.

Змінювалися назви навчального закладу, але незмінною залишалася основна мета — підготовка кваліфікованих робітників для ПАТ “Крюківський вагонобудівний завод”.

Важкими були першi роки становления. В складних умовах доводилося готувати майбутню робiтничу змiну та лише завдяки наполегливiй працi, творчому ентузiазму викладачів i майстрiв виробничого навчання, керiвникiв училище росло й процвiтало. У 1934 роцi було збудовано навчальний корпус закладу, який крiзь роки зумiли зберегти дбайливi господарi.

В роки Великої Вітчизняної війни училище продовжувало працювати. Учні та частина педагогічного колективу були евакуйовані до Луганської області. Та в мiстi залишилися викладачi і вихованцi, якi органiзували пiдпiльнi групи для боротьби з ворогом. Серед них: учнi Василь Iванов, Валентин Скопiн, Володимир Могильов, Даша Нестаулова, Нонна Костенко.

Після визволення Кременчука від фашистів учні спільно зі своїми наставниками відбудували навчальний корпус, відремонтували аудиторії, в яких під час окупації розташовувались каземати гестапо. було завезене нове обладнання, впорядковане подвір’я. В цей час у закладі навчалося багато дітей-сиріт із дитячих будинків, – тяжкий відголосок війни.

Кременчуцький професійний ліцей сфери послуг заснований 01 січня 1970 року. За клопотанням Кременчуцького міськвиконкому для задоволення потреб регіону в кадрах для торгівлі та громадського харчування, згідно наказу Міністра торгівлі Української РСР спочатку було створено торгово – кулінарне училище. Його розмістили по вулиці Пролетарській в приміщеннях, які були архітектурною пам’яткою, збудовані Народною думою в честь 100-річчя перемоги над Наполеоном.

Згодом, з 12 червня 1985 року, навчальний заклад перейменований у середнє професійно – технічне училище № 29, підпорядковане Державному Комітету Української РСР з професійно – технічної освіти. З 01 серпня 1997 року училище знаходиться в приміщеннях по вулиці Івана Приходька, 137, де працював з 1905 по 1911 та з 1917 по 1919 роки видатний радянський педагог і письменник А.С.Макаренко.

Наказом Міністерства освіти і науки України № 713 від 27 жовтня 2003 р. училище з 03 листопада 2003 року реорганізовано в Кременчуцький професійний ліцей сфери послуг.

За роки існування підготовлено майже 20 тисяч кухарів, кондитерів, продавців, пекарів, офіціантів, барменів. Багато випускників стали керівниками підприємств, товарознавцями, технологами, менеджерами. Близько 60% викладачів та майстрів виробничого навчання ліцею – це його випускники. Контингент учнів з року в рік складає 300 – 350 чоловік. Підприємства – замовники ліцею – це державні, приватні підприємства, акціонерні товариства, а саме:

комбінат громадського харчування і торгівлі ХК „АвтоКрАЗ”; їдальні відкритого акціонерного товариства „Кременчуцького колісного заводу”; їдальні та торгівельні підприємства „Кременчуцького дослідно – експерементального заводу”; ООО «Нова Холдинг»; Торгівельний дім «Амстор»; колективне підприємство „Кременчуцька кондитерська фабрика”; торгова фірма „Вагонобудівник”; ВАТ „Кременчуцький хлібокомбінат” та інші.

Державний навчальний заклад “Кременчуцький ліцей нафтопереробної промисловості”, включав в себе діяльність двох навчальних закладів: професійних училищ №19 та №11.

В 1997 році два училища були ліквідовані у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1997 р. № 526 “Про вдосконалення мережі виших та професійно-технічних закладів”. На їх базі було створено ДПТУ № 19. З листопада 2003 року це училише було реорганізовано за наказом Міністерства освіти і науки № 713 від 27 жовтня 2003 року в Кременчуцький професійний ліцей нафтопереробної промисловості.

Училище № 19, яке існувало до об’єднання з ПТУ № 11, було засновано за наказом Державного комітету Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти від 5 травня 1966 р. № 62 відповідно до пропозиції Кременчуцької міської Ради, Кременчуцького нафтопереробного заводу. На той час училише мало такі підприємства – замовники: Кременчуцький нафтопереробний завод та трест „Харківстальконструкція”.

20 липня 1966 року введена в дію перша черга нафтопереробного заводу, а 3 жовтня цього року гостинно відкрило двері Кременчуцьке технічне училише №11. До навчання приступило 300 юнаків та дівчат, які здобували такі професії:

помічник оператора технологічних установок;
слюсар контрольно-вимірювальних приладів;
апаратник сажового виробництва;
слюсар по ремонту технологічного обладнання;
електромонтер.
У період з 1966 р. по 1997 р. училишем було підготовлено 9375 кваліфікованих спеціалістів. Багато з них продовжили навчання вищих навчальних закладах України і стали передовиками та новаторами виробництва.

Училище №11 до ліквідації здійснювало підготовку кадрів такими спеціальностями:

  • штукатур – плиточник;
  • маляр – монтажник;
  • маляр – оформлювач;
  • столяр – тесляр;

Кадри готувалися для будівельного тресту №3 м. Кременчука, який в 1961 році був реорганізований в трест “Жременчукнафтохімбуд”. Молодих спеціалістів готували досвідчені колективи інженерно – педагогічних працівників на чолі директорами Кравченком Григорієм Микитовичем та Шапкою Григорієм Гавриловичем.

Особливу роль в становленні і розвитку навчального закладу відіграв Бацевич Іван Васильович, що займав посаду директора ПТУ -19 із серпня 1969 року по вересень 1991 року. Ветеран Великої Вітчизняної війни, орденоносець, умілий керівник, досвідчений педагог, організатор і наставник молоді, нагороджений знаком „Відмінник профтехосвіти СРСР”. Йому вдалося за короткий час не тільки побудувати новий корпус училища, майстерні, оснащені необхідним обладнанням, гуртожиток, а й створити колектив однодумців. Училище стало знаним не тільки в місті, а й у Полтавській області.