Психологічна сторінка

Зміст

Загальні відомості

Бурдак Елеонора Федорівна, практичний психолог

Педагогічне кредо: «Спочатку треба пробудити душу в дитині, а потім шліфувати розум».

Життєве кредо: «Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом» (Л. Костенко).

Освіта:

2010-2013 рр. – м. Київ «Міжрегіональна академія управління персоналом», спеціальність «Практична психологія», кваліфікація «Практичний психолог»;

1987-1991 рр. – Костромський державний педагогічний інститут ім. М.О. Некрасова, спеціальність «Російська мова та література», кваліфікація «Викладач російської мови та літератури».

Функції та основні напрямки роботи

Завдання психолога – “не загубити” жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю та вихованням. Для цього треба цікавитись кожним учнем як особистістю, важливо бачити в дітях індивідуальність. Психолог має пам’ятати, що до кожної дитини в групі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших.

Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності. Кожна дитина для психолога – безцінний дар, це найдорожча і найцінніша істота на землі, за яку він відповідає перед своєю совістю і суспільством. 

Напрямки роботи:

  • проведення занять з елементами тренінгу, психологічних годин, семінарів, годин спілкування;
  • надання індивідуальних та групових консультацій;
  • проведення анкетувань, тестувань;
  • участь у фахових семінарах, конференціях, методоб’єднаннях;
  • співпраця з превентивним сектором Кременчуцького відділу поліції, Службами у справах дітей, Центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молодіє.

Принципи роботи:

  • відповідальність;
  • конфіденційність;
  • толерантність;
  • повага до клієнта;
  • об’єктивність;
  • захист інтересів клієнта;
  • почуття емпатії.

БЕЗПЕЧНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

ПАМ’ЯТКА УЧНЮ

Від самого народження ти маєш право:

  • на життя: ніхто не може позбавити тебе життя і здоров’я;
  • на охорону здоров’я: ти можеш звернутися по безкоштовну кваліфіковану правову або медичну допомогу до закладів охорони здоров’я;
  • на свободу та особисту недоторканість: тебе ніхто не може заарештувати або тримати під вартою інакше як за рішенням суду. Однак, якщо тобі вже виповнилося 14 років і ти вчинив тяжкий злочин, то стосовно тебе може застосовуватися утримання під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Якщо протягом 3 діб із моменту затримання тобі не вручено рішення суду про тримання під вартою, тебе повинні негайно звільнити;
  • на освіту: ти маєш право безкоштовно отримувати освіту в дошкільному, загальноосвітньому, професійно-технічному, вищих навчальних закладах;
  • на майно: майно, яке тобі придбали батьки для навчання, виховання (одяг, іграшки, книжки, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є твоєю власністю. Якщо тобі від 14-ти до 18-ти років, ти маєш право укладати будь-які угоди, навіть купівлі-продажу транспортного засобу й нерухомого майна, але за письмовою нотаріально посвідченою згодою батьків або з дозволу органу опіки й піклування;
  • на працю: якщо тобі вже виповнилося 14 років, ти за згодою одного з батьків можеш працювати у вільний від навчання час (наприклад, на канікулах), але лише після попереднього медичного огляду. Якщо тобі вже виповнилося 15 років та коли ти маєш згоду одного з батьків, тебе також можуть прийняти на роботу. Самостійно ти можеш влаштуватися на роботу, якщо тобі вже виповнилося 16 років;
  • на відпочинок: ти маєш можливість у вільний від навчання або роботи (якщо ти вже працюєш) час відпочивати, тобто займатися своїми улюбленими справами (грати у футбол, ходити в кіно);
  • на повагу до своєї гідності та захист від усіх форм насильства: будь-яка людина, ким би вона не була (одним із твоїх батьків, однолітків, учителів, сусідів) не має права поводитися з тобою жорстоко, принижувати твою гідність, експлуатувати, враховуючи сексуальні зловживання, втягнення в злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; використання для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Стаття 16 Конвенції ООН про права дитини зазначає, що жодна дитина не може бути об’єктом незаконного посягання на її честь і гідність.

БУЛІНГ

Булінг (від анг. bully – хуліган, забіяка, грубіян, насильник)це форма психічного насильства у вигляді тиску, дискримінації, цькування, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи.

Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного та психічного) з боку дитини  або групи до іншої дитини або інших дітей, які не здатні захистити себе в цій ситуації.

БУЛІНГ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЧОТИРИ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ:

  • Агресивна й негативна поведінка
  • Булінг здійснюється систематично
  • Булінг відбувається у взаємовідносинах, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні можливості
  • Булінгова поведінка є навмисною

Рекомендації учням щодо уникнення булінгу

  • Уникай агресора та перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо булер знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатися наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у коридорах або на перерві — скрізь, де можна зустріти булера, по дорозі додому, у транспорті. Запропонуй те ж саме своєму другові.
  • Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв’язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються булери. Це дає їм змогу відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає значної кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчитися робити незмінний вираз обличчя, поки ти не позбудешся небезпеки (усмішка або сміх можуть провокувати агресора на нові третирування).
  • Дій хоробро, іди та ігноруй агресора. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернися та піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи булера, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою він, мабуть, стомиться діставати тебе.
  • Усунь провокаційні чинники. Якщо булер вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою, кажи, що батьки не дають тобі грошей. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, айфон, планшет — не бери його в училище.
  • Розкажи дорослим про знущання. Викладачі, майстри в/н, психолог, соціальний педагог, класний керівник, директор, батьки допоможуть припинити знущання, а в разі її систематичного характеру — звернуться до компетентних органів захисту прав дитини.
  • Поговори з кимось, кому ти довіряєш: із працівниками закладу, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради та виправити ситуацію, також це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ЖЕРТВ БУЛІНГУ

  • Не протиставляй себе колективу. Намагайся бути доброзичливою людиною, навіть з агресивно налаштованими до тебе членами колективу.
  • Не принижуй інших: не обзивайся, не бийся, не погрожуй.
  • Захищайся: твердо, не переходячи в атаку, не дозволяй принижувати себе, показуй, що можеш постояти за себе.
  • Наберися терпіння: те, що відбулося, не триватиме довго.
  • Розбирайся в причинах, але не займайся самознищенням, не звинувачуй себе ні в чому.
  • Говори впевнено, але тактовно, коли розмовляєш із булером, стій прямо, поводься спокійно,            не бійся, не кричи й тим більше не провокуй бійку.
  • Кажи «НІ» й не почувайся винним.
  • Шукай підтримки в працівників закладу, друзів, батьків. Вони допоможуть тобі вистояти.
  • Не мовчи! Розповідай про знущання та насильство над собою. Це допоможе швидше припинити протиправні дії.
  • Звертайся до компетентних органів, що мають захищати твої права, отримуй інформацію щодо власного захисту.

 Робота психолога з учнями, які проживають у гуртожитку

При РЦ ПТО № 1 є гуртожиток – місце спільного проживання учнівської молоді, яка приїхала, щоб навчатися у нашому закладі, із селищ, міст області.

На початку навчання у закладі учневі необхідно засвоїти вимоги норм поведінки, традиції закладу, увійти до складної системи міжособистісних і групових взаємин, посісти своє місце в житті групи, виявити свої інтереси, навчальні, професійні та творчі можливості, тобто адаптуватися до закладу, групи, майбутньої професії. Для мешканця гуртожитку від першого дня поселення існує потреба ще й призвичаїтися до правил спільного проживання з людьми, які до цього часу не були знайомі. Знайти можливості для відпочинку, підготовки домашніх завдань, місце, щоб побути на самоті й водночас сформувати свої грані співіснування із сусідами по кімнаті, іншими мешканцями гуртожитку та вихователем. Для учня з низьким рівнем соціалізації це надзвичайно складно. Саме тут йому на допомогу має прийти практичний психолог.

Психолог допомагає пристосуватися учням до умов адаптації:

  • У графіку роботи визначає день і години проведення індивідуальних або групових занять з учнями гуртожитку. Графік доводять до відома учнів та вихователів.
  • У плані роботи психологічної служби на рік передбачає роботу з учнями гуртожитку.
  • У плані роботи з учнями, які мешкають у гуртожитку, психолог планує розвивальні, профілактичні, корекційні-розвивальні, просвітницькі, профорієнтаційні заняття, бесіди тощо.

Проблеми звернень:

  • взаємостосунки учнів з батьками, викладачами, майстрами виробничого навчання, вихователями, однолітками;
  • внутрішньоособистісні конфлікти учнів;
  • початок сексуальних стосунків між хлопцем та дівчиною;
  • консультування педагогічних працівників з питань роботи з учнями, що увійшли до «групи ризику» та учнями з девіантною поведінкою, роботи з формування учнівського колективу, подолання педагогічних конфліктів;
  • здоровий спосіб життя;
  • проблеми у навчанні;
  • підвищення самооцінки;
  • керування ємоціями.

Примірний перелік організацій та установ, служб підтримки постраждалих осіб, до яких слід звернутися у випадку домашнього насильства

Організації та установи до яких слід звернутися у випадку домашнього насильства

  • До територіального органу поліції або за телефоном 102.
  • До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоці.
  • До    управління    сім’ї    та    молоді    районної,    міської    чи обласної держадміністрацій.
  • До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.
  • До психолога, соціального педагога, класного керівника тощо.
  • До близької людини.
  • На телефони «Гарячих ліній».

Безкоштовні телефонні «Гарячі лінії»

Національна дитяча «гаряча лінія» Центру «Ла Страда- Україна»:

0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

Дзвінки на лінію – безкоштовні як зі стаціонарних телефонів на всій території України, так і з мобільних усіх операторів. Консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники.

Національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству (консультації юриста, психолога, соціального педагога):

116-123 (цілолобово та безкоштовно з мобільних телефонів),

0-800-500-225 та 116-111

Можна отримати інформацію про організації та установи, до яких слід звернутися у конкретній ситуації, про перелік документів, які необхідно підготувати для звернення, поради щодо правильного їх складання, підтримку психолога анонімно у телефонному режимі, консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації.

Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба:

(044) 255-64-50

Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги:

Зателефонувавши зa номером 0 800213 103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів), можна отримати такі послуги:

  •             інформацію про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини, та установи, які опікуються відповідними питаннями;
  •             безоплатну правову допомогу дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах;
  • правові консультації;
  •             зв ‘язатися з усіма центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги; отримати інформацію про їх місцезнаходження, контактні номери телефонів, інші засоби зв ‘язку.

Служби підтримки постраждалих осіб

  1. центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
  2. притулки для дітей;
  3. центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
  4. соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);
  5. центри соціально-психологічної допомоги;
  6. територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);
  7. інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медика-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.

Особам, які мають високий рівень психосоціального стресу

Особам, які мають високий рівень психосоціального стресу, доцільно радити наступне:

  • оволодіти умінням психоаутотренингу;
  • бути постійно зайнятими справами, не залишати часу для суму, туги, журби;
  • не зберігати тривалий час образ у своєму серці, не залишатися з ними сам на сам, відкриватися  своїм рідним та друзям;
  • навчитися дивитися на себе з боку, бути гнучкими у дискусіях, не упиратися у власні погляди, вчитися слухати інших, особливо тих, хто старше, має більш високу освіту та життєвий досвід;
  • у вільний час займатися улюбленими справами, більше і частіше  зноситися з природою, приймати участь у спортивних змаганнях;
  • не жалкувати про минуле, не катувати себе за учорашні невдачі, починати кожен день як нове життя, концентрувати свої духовні і фізичні сили на кращому виконанні завдань сьогодення.  
  • пам’ятайте, що страхи властиві всім, тільки одні люди йдуть їм на зустріч і перемагають їх, а інші – весь час тікають, а страхи весь час їх переслідують. Тому що від страху втекти неможливо, так як він створюється і живе тільки в нашій уяві.

Рекомендації при взаємодії з тривожними дітьми

       Тривожність – готовність до страху, індивідуальна чутливість до різних стресорів і подразників. Це відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке відчуття безпеки, вияв психічного неблагополуччя особистості.    Тривожність знижує адаптаційний потенціал дитини, стримує інтелектуальний та емоційний розвиток, перешкоджає ефективній діяльності. Виявляється тривожність у нерішучості, загостреному почутті відповідальності, внутрішній потребі відповідати очікуванням інших, боязкості, невпевненості в собі і своїх рішеннях, емоційний неспокій. Розрізняють ситуативну та особистісну тривожність. Перша викликана певними подіями, ситуаціями, що спричиняють хвилювання, тривогу, передчуття великих неприємностей. Друга (як стан) – стабільна риса особистості, що проявляється у звичайних, повсякденних ситуаціях.

Можливі причини підвищеної тривожності:

  1. Природна особливість нервової системи (слабкість, астенічність) як риса темпераменту.
  2. Сформована риса характеру як результат неправильного виховання.
  3. Особливість захисної психологічної природи – непродуктивний тип мотивації («орієнтація на уникання невдачі» замість «орієнтації на досягнення успіху»).
  4. Порушення стосунків з учителями, однолітками чи в сім’ї. Постійне порівняння з іншими дітьми, перенесення навчальної оцінки, оцінки вчинку на оцінку всієї особистості.
  5. Авторитарний стиль батьківського виховання в родині (суворий, вимогливий): дитину вчать підкорятися, залежати від влади сильніших, відступати перед авторитетами, а не мати власне «Я», що призводить до пасивності, нерішучості, невпевненості у власних силах, залежності.
  6. Гіперопіка – оберігання від труднощів, вирішування за дитину усіх її проблем не дозволяє сформуватися навичкам подолання труднощів.
  7. Авторитарний стиль роботи вчителя: владний, суворий, нетерпимий.
  8. Перевантаження навчанням.
  9. Висока тривожність учителя чи батьків, тривожний фон у родинних або групових стосунках.
  10. Неадекватні вимоги до дитини, які не відповідають її потенціалу і бажанням.

Рекомендації вчителям та батькам по взаємодії з тривожними дітьми

  1. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків і педагогів, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.
  2. Враховуючи підвищену чутливість до зовнішнього оцінювання тривожних дітей:
    • не акцентуйте уваги на невдачах;
    • давайте право на помилку;
    • опитування тривожних дітей варто робити всередині уроку;
    • не порівнюйте дитину з оточенням, лише із самою собою, з власним результатом;
    • оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість;
    • не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття.
  3. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини:
    • частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання;
    • частіше звертайтесь на ім’я;
    • не ставте завищених вимог;
    • введіть щоденний ритуал «Бюро гарних новин»;
    • заведіть у групі «Банк успіху», озвучуйте здобутки, досягнення учнів;
    • сприяйте підвищенню соціального статусу дитини серед однолітків;
    • створюйте педагогічні ситуації гарантованого успіху;
    • допомагайте виявляти себе, самостверджуватися в різних аспектах життя групи.
  4. Забезпечте підтримку перед травматичними подіями і під час них:
    • заздалегідь обговоріть, як відбуватиметься контрольна, моніторинг;
    • обирайте зручний для дитини спосіб перевірки знань (письмо чи на одинці з вчителем);
    • частіше застосовуйте візуальну (погляд) і тактильну (дотик) підтримку;
    • намагайтесь знизити значущість ситуації, відмовитися від порівняння себе з іншими і бажання бути вищим;
    • зосередитися на завданні;
    • намагайтеся скорегувати установку на надмірну вадливість успіхів у навчанні (перенесіть акцент з оцінки результату на процес як чергову сходинку до успіху);
    • використовуйте позитивне підкріплення під час відповіді.
  5. Уникайте виникнення зайвих, необов’язкових психотравматичних ситуацій (не примушуйте виступати на сцені, олімпіадах).
  6. Не експлуатуйте надмірну відповідальність тривожних дітей, не давайте доручень, пов’язаних із підвищеною відповідальністю (особливо – за інших дітей).
  7. Залучайте тривожних дітей до корекційних занять з психологом (відпрацювання конструктивних засобів поведінки у складних ситуаціях, засвоєння прийомів подолання хвилювання, тривоги; зміцнення впевненості у собі, розвиток самооцінки і мотивації).
Поделиться в print
Поделиться в facebook
Поделиться в google
Поделиться в odnoklassniki
Поделиться в twitter
Поделиться в telegram
Поделиться в whatsapp
Поделиться в email